Користувальницькькі налаштування

Налаштування сайту


література:монумент_оксани_лятуринської

Коли працівниця пардубицького цвинтаря підвела мене до пам'ятника з написом «Борцям за Україну», я не повірила своїм очам. Хіба можливо, щоб монумент загиблим воїнам Армії УНР, встановлений у далекому 1932 р., з виразним тризубом по центру, міг зберегтися в комуністичній Чехословаччині? Як наперекір усьому: війнам, змінам політичних режимів, полишений без догляду, він достояв до наших днів, адже з часу останньої згадки в «Українському тижні» за 1935 рік про стан пам'ятника не було жодної інформації. Загадку такої невмирущості можна пояснити хіба що словами проф. Дмитра Дорошенка, видатного історика і яскравого представника української політичної еміграції 20-30-х р.р. ХХ ст. у Чехо-Словаччині: «Недурно бо сказано, що на світі не пропадає ні матеріальна, ні духовна енергія - закон «непропащої сили»…»1)

Первинний стан монумента зі статусом 'залишеної могили' Шедеври мистецтва залишаються, і цей монумент талановитої української скульпторки Оксани Лятуринської є тому свідченням. Його авторка, випускниця Української студії пластичного мистецтва, яку в 1923 р. у Празі заснував відомий мистецтвознавець, проф. Дмитро Антонович, за короткий міжвоєнний період встигла створити чотири пам'ятники. Сакральна монументальна скульптура потребує кропіткої роботи, значних фінансових коштів і часу для реалізації задумів. Творчий запал і бажання працювати молода скульпторка-емігрантка мала. Не дивлячись на складні матеріальні умови, українська діаспора Чехо-Словаччини знаходила кошти, зокрема на пам'ятнику в м. Пардубіце викарбовано, що він постав завдяки «самопожертві українських емігрантів про північно-східну Чехію». Але час, який доля відвела для її творчості, був мізерно малим: у 1950 р. Оксана Лятуринська була змушена емігрувати до США, а там продовжити працювати у напрямку скульптури вже не судилося. Про це із болем пише у своєму листі: «… така іноді нападає туга за скульптурою, що сказать не можна, і виплакать не можна скільки то пішло намарно снаги, самозречення, щоб добитися стати скульптором, щоб осягнути щось у скульптурі! Зараз ані фотографій не маю… І справді, мені ніколи не йшло про за фіксування здобутків, хоч кожен осяг вимагав великої душевної напруги і відречень»2).

Монумент загиблим воїнам УНР на міському кладовищі у Пардубицях виразно відрізняється серед інших поховань прекрасною композиційною продуманістю і стильовою виваженістю. Композиційно цей пам'ятник являє собою «стилізований хрест, спроектований на стелу» 2. Частини хреста прикрашає геометричний візерунок, типовий для українського різьбярства по дереву. На нижній частині хреста розміщено тризуб, а під ним на самій стелі викарбовано імена загиблих солдатів: Марціо Федір 1921, Бойчук Михайло, Коваль Михайло, Савчук Тимофій, Андрусів Дмитро, Дицьо Микола 1922, Гнатюк Яків. Нижню частину стели з обох боків оточують невеликі напівколони з гербовими щитами, на яких з ювелірною майстерністю вирізьблені архангел Михаїл та галицький Лев - символи двох культурних столиць України, Києва та Львова. На підніжжі постаменту напис: «Борцям за Україну», а нижче викарбовано згадку про замовників пам'ятника, про яку йшлося вище.

Великою таємницею залишається те, як монумент з виразною національною символікою України міг зберегтися за комуністичного режиму в Чехословаччині. На нашу думку, єдиним поясненням цієї унікальної живучості є факт, що в 1943 та 1956 р.р. цю могилу використовували для повторного поховання. Наявність пізніших «власників» вдалося встановити в архіві цвинтаря. Мабуть, родичам померлих Сидора Альфреда та Адольфа Риби (саме вони тут поховані) не заважала українська символіка, а написи прізвищ кирилицею вони прикрили новою табличкою, про існування якої свідчать чотири кріпильні отвори на монументі, що залишилися. Палімпсестами бувають не тільки рукописи, але й пам'ятники!

На дворі 2010 рік - 19-й рік з моменту проголошення незалежності України, в якій тризуб є національним гербом, а визвольні змагання військ УНР вивчаються у курсі історії загальноосвітньої школи. Не зважаючи на це, монумент воїнам УНР Оксани Лятуринської із яскравою національною символікою до цього часу має офіційний статус «залишеної могили», який надає адміністрації цвинтаря повне право розпоряджатися ним, як завгодно: зруйнувати, продати місце новому власникові і т.п. Єдина можливість зберегти не тільки цей монумент, але і багато інших українських пам'ятників, які сотнями розсипані по всій Чеській Республіці - це укласти договір оренди із погребними службами й сплатити суму оренди на строк угоди. Суми оренди не значні - більш важливими є небайдужість, збереження культурних цінностей й історичної пам'яті нашого народу. Якраз такі конкретні справи й відроджують національну свідомість - поняття, про яке дуже часто говориться, але далі, зазвичай, не йде.

Момумент після часткової реставрації Відповідно до статистичних даних, українська діаспора у порівнянні з іншими національностями за чисельністю є найбільшою громадою у Чеській Республіці і нараховує приблизно 200 тисяч осіб (емігрантів та мігрантів). Це означає, що навіть і в невеликому чеському місті можна зустріти українця. Це значить і те, що якщо гуртом взятися за пошукову роботу по віднаходженню та збереженню українських пам'ятників на чеських теренах, то можна врятувати ту неоціненну, та й до сих пір не оцінену культурну спадщину, полишену блискучою генерацією української політичної еміграції 20-30-х років XX ст. Добрим путівником у пошуках може слугувати книга «Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині» Оксани Пеленської, відомого мистецтвознавця, яка вивчає українські культурні пам'ятки вищезазначеного періоду у Чехії. Саме завдяки її плідній праці та викладацькій діяльності доктора філософії Терези Хланьової з Карлового Університету, нам (групі небайдужих українців з Пардубиць) вдалося знайти витвір українського скульптурного мистецтва Оксани Лятуринської. Зараз намагаємося власними силами відреставрувати та зберегти цей монумент, а також доглядаємо за могилою загиблих воїнів (див. на фото 1, 2). Українці, яких доля привела до Чеської Республіки, подбайте про поховання співвітчизників, кому в силу трагічних обставин складної історичної доби не судилося повернутися на Батьківщину! Народ, який знає й береже свою історію - безсмертний.

1)
Українська культура:Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед. слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. - К.: Либідь, 1993. - 592 с.
2)
Пеленська Оксана. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. Нью-Йорк-Прага: Національна Бібліотека Чеської Республіки - Слов'янська бібліотека, 2005. - 224 с.
література/монумент_оксани_лятуринської.txt · Востаннє змінено: 2017/09/23 17:11 by memorial