Користувальницькькі налаштування

Налаштування сайту


література:українські_cліди_на_чеській_землі_2

lh6.googleusercontent.com_-fvzxsvyzfms_txpy84ik01i_aaaaaaaaaay_2cyhxgzvfm4_s400_dsc02678.jpg Пошуки українців, які опинилися у міжвоєнній Чехо-Словаччині й плідно працювали заради України, ми почали у старовинному місті Пардубиці - обласному центрі Східної Чехії. У наші дні воно асоціюється із «пірниковим» серцем Богемії та місцем проведення славетних кінних перегонів «Велка Пардубицька», які за складністю перешкод посідають друге місце у світі (за Ліверпульськими). Дякуючи «Велке Пардубицьке», щороку на початку жовтня місто перетворюється на свято кінного спорту, яке привертає увагу численних шанувальників у загально чеському та міжнародному вимірах. Багато усміхнених людей, грандіозне піротехнічне шоу, азарт ставок – вирування життя у ці дні нагадує Пардубиці 20-х рр. ХХ ст., хіба що привід великого залюднення міста тоді не був радісний…

Якщо перенестися в Пардубиці приблизно на століття назад, то перше, що кинулося б в очі, це військова форма. Місто були переповнене вояками: вони відправлялися на фронт із вузлової залізничної станції, із пораненнями поверталися на лікування у пардубицький військовий шпиталь, що нараховував 10 000 ліжко-місць , або перед остаточним поверненням додому перебували на повинному карантині, що діяв при цьому шпиталі. Цікаво, що у грудні 1920 р. на карантині в Пардубицях побував письменник Ярослав Гашек, який повертався додому «із партійним дорученням» з Москви. Накази більшовицької партії він і не виконав, та замість того написав геніальні “Пригоди бравого солдата Швейка”. Можливо, одночасно із Гашеком у тому військовому шпиталі отримували медичну допомогу й інтерновані українські вояки армії УНР.

Українські вояки з’явилися у Чехо-Словаччині після поразки національно-визвольних змагань на Україні й були поступово інтерновані в таборах північної та східної Чехії (Ліберець, Яблонне в Под'єштеді, Йозефові та ін.). Із цих таборів, які до 1926 року мали власне самоврядування і не були підпорядковані жодній місцевій владі , беруть початок перші організації українських військовиків. Так, улітку 1924 р. у Йозефові утворюється одна із найбільших українських громад на чеських теренах - «Самопоміч українських емігрантів про північно-східну Чехію». Через два роки після скасування таборів для інтернованих члени цієї організації розійшлися по містах і селах Північно-Східного регіону, утворивши її філіали у Пардубицях, Градці Кралове , Младе Болеславі та інш. На 10-му році свого існування краловоградецьке та болеславське відділення «Самопомочі» організували перший З’їзд українських організацій в Младе Болеславі, а вже на другому З'їзді у Ліберці делегати ухвалили створення “Союзу провінційних українських організацій” у Чехо-Словаччині, який нараховував близько 800 українців. Основним завданням, яка ставила ця організація, була консолідація усіх українських сил на благо інтересів української нації у чеському та міжнародному масштабах. Громада “Самопомочі” жила насиченим культурним життям: у періодиці за той часто згадуються різні заходи, які вона проводила із широким залученням інших українських громад та чеського населення. Крім великої культурно-освітньої роботи організація проводила плідну меценатську діяльність: жертвувала на будівництво Українського Дому у Празі, збирала допомогу голодуючим на Східній Україні, підтримувала український «Сокіл» за польських утисків у Львові, фінансувала освітні заклади для української молоді у Чехії тощо. Усвідомлюючи важливість збереження національної свідомості та ідеї незалежної України, за яку боролися й полягли військовики УНР, товариство залишило прийдешньому поколінню українців два прекрасних пам’ятники, які дивом збереглися до наших днів у Пардубицях та Йозефові.

Із листа керівника пардубицького відділення «Самопомочі» інженера Синявскього дізнаємося, як тяжко було зібрати потрібні кошти на пам’ятник, проект якого запропонувала відомий український скульптор Оксана Лятуринська: “Товариство «Самопоміч..» розуміючи значення пам’яток, що стосуються українського визвольного руху після Першої світової війни, прийняло рішення спорудити пам’ятник українським воїнам, які спочивають на цвинтарі у Пардубицях… Для реалізації цієї ідеї наше товариство, яке на 90 % складається із робітників (колишніх козаків), тобто людей незаможних, постановило накласти на кожного свого члена 5 % відрахування від місячного заробітку на побудову цього пам’ятника…» (ЦДАЗУ, фонд № 8, опис № 1, 94). У 1932 р. пощастило зібрати потрібну суму й пам’ятник було відкрито. Монумент загиблим воїнам УНР на міському кладовищі у Пардубицях до сих пір стоїть і виразно відрізняється серед інших поховань прекрасною композиційною продуманістю і стильовою виваженістю у суто українському стилі. У кінці минулого року наша громада перейняла естафету по збереженню національної історії від колишньої «Самопомочі», й взяла під свою опіку цей витвір мистецтва й символ народної пам’яті.

У той час, як пардубицька філія «Самопомочі» працювала над спорудженням монументу воякам УНР, українці осередку Градця Кралове розпочали широку кампанію по збору коштів на пам’ятник своїм загиблим побратимам у на місці колишнього табору для інтернованих у м. Йозефов, «який був би тривалим і достойним великої української нації, документом нашої боротьби за незалежність України». На сторінках «Українського тижня» за 1934 р. читаємо, як з усіх кінців Чехо-Словаччини від українців йшли пожертвування, й по копійці збиралася потрібна сума: «Комітет для виставлення пам’ятника українським борцям в Йозефові … сердечно дякує за пожертви на пам’ятник слідуючим панам: М. Біличенко… кч. 30, -, др. Заворотинський …кс. 20, -, інж. Ярослав Дорош… кч. 10,-, Андрій Бабота …кч. 5, -. Д. Максимів …. кч. 6, -, інж. Ярослав Білинський… кч. 10,-». Конкурс на кращий проект пам’ятника було виголошено у жовтні 1936 р. спеціальним комітетом на чолі з полковником Матвієм Лобазовим, керівником «Самопомочі» у Йозефові: «Він мусить бути більших розмірів, щоб вшанувати 19 борців, полеглих в Ч.С.Р. Пам’ятник мусить бути в правдиво українськім стилі, матеріал – граніт, камінь або бронза». Виграв проект відомого українського скульптора та маляра В. Лісовського, а у 1941 р. його було встановлено у вигляді високого хреста, який височить над плитою, у центрі якого вирізьблено тризуб із центральною частиною, трансформованою у меч. Цікаво, що на могильній плиті замість 19 викарбовано 25 імен полеглих воїнів, дати поховань яких починаються з 1921 р. й закінчуються 1967 р. Тобто, початковий задум монумента трансформувався під впливом Другої світової війни, й до могили було залучено пізніші поховання. Зараз цей монумент знаходиться на військовому цвинтарі у м. Йозефов напроти меморіального комплексу із похованнями полонених солдат царської армії Першої світової. І знову: на російських могилах стрічки і квіти, а наших героїв не провідують…

література/українські_cліди_на_чеській_землі_2.txt · Востаннє змінено: 2017/09/23 17:11 by memorial