Користувальницькькі налаштування

Налаштування сайту


literatura:sirozhupannyky

Розбіжності

Тут показані розбіжності між вибраною ревізією та поточною версією сторінки.

Посилання на цей список змін

literatura:sirozhupannyky [2019/04/28 17:05] (поточний)
memorial створено
Рядок 1: Рядок 1:
 +ТАБІР ПОЛОНЕНИХ УКРАЇНСЬКИХ СТАРШИН В ЙОЗЕФШТАДТІ.
 +АВСТРО-УГОРЩИНА
 +
 +Ще в 1916 році в деяких загально-російських таборах полонених
 +Австро-Угорщини почали закладатись таємні українські гуртки під
 +плащиком „малоросійских труп“ або „малоросійских хоров“. Ці гуртки
 +хоч і „малоросійскиє”,​ проте їх завзято поборювали офіцери москалі.
 +Ці „малоросійскиє“ гуртки,​ однак, свою національно-освідомчу роботу
 +серед полонених українців зробили.
 +
 +В офіцерському таборі в Гарті біля Амштетену,​ розрахованому на
 +600 офіцерів,​ в їдальній залі силами полонених була збудована велика
 +сцена, при матеріальній допомозі велмикультурного оберста,​ комен-
 +данта табору. На цій то сцені почалися виступи хорів, оркестри й те-
 +атральних гуртків,​ російського та українського. Наш український те-
 +атральний гурток офіцери-москалі вперто називали „малоросійським“.
 +На чолі гуртка стояв прапорщик Станіславський,​ адвокат з Харкова.
 +За працею гуртка пильно слідукували москалі,​ боячись,​ щоб там не
 +завелась якась „мазепинська крамола“;​ не зважаючи на „шпіонаж“
 +Москалів,​ Станіславський під час театральних проб провадив лекції
 +українознавства.
 +
 +Пізніше цей гурток,​ майже цілий, переїхав до українського табору
 +в Йозефштадті.
 +
 +Перебуваючи в Гарті, нам пощастило нав’язати контакт 3 Союзом
 +Визволення України в Відні, і після того отримувати журнал „Вісник“.
 +
 +Наша пошта розкладалась в їдальні на столах,​ кожному там, де-
 +він сидів під час обіду. За кожним столом сиділо по 16 чоловіка. За
 +моїм столом сиділо двох „малоросів“,​ решта москалі,​ між якими було
 +два корнети столичних полків. Один із тих корнетів називався Мясо-
 +єдов (племінник полковника Мясоєдова,​ якого російський уряд повісив
 +
 +5
 +
 +за зраду) Цей чоловік був просякнутий глибокою ненавистю до всього
 +українського,​ і коли побачив у мене на столі Вісника С.В.У., мало його
 +грець не взяв. Він рвучко підійшов до мене і запитав:​
 + – Скажіть,​ поручнику,​ від кого то ви хочете визволятись?​
 + – Не я один хочу визволятись,​ але цілий український нарід хоче
 +позбутись московської опіки, – відповів я.
 + – Так ви хочете відділитись від Росії? - питав далі Мясоєдов,​
 +а губи в нього тряслися від гамованої люті.
 + – Так, це щире прагнення українського народу.
 + – В такім разі ви „ізмєннік“! – крикнув з піною в роті корнет.
 + – Обережніше на поворотах,​ пане корнете ... Поки ще я буду
 +„ізмєніком“,​ то вашого дядька вже за „ізмену“ повісили.
 +
 +Корвет перестав володіти собою й хотів з кулаками кинутись на
 +мене, але офіцери нас розвели.
 +Таких випадків,​ тільки з різними відтінками,​ було багато. В од-
 +ному таборі (не пригадую тепер, в якому саме) повісили на рушнику
 +прапорщика Гладкого,​ але старшини українці вчасно його відчепили.
 +
 +Ходити на ранішні перевірки й обіди до їдальні було небезпечно;​
 +на 600 офіцерів табору тільки нас восьмеро отримували Вісника,​ і цій
 +вісімці не було життя. Коли наш режисер Станіславськиій приготував
 +до вистави „Суєту"​ Тобілевича,​ нас попередили,​ щоб ми не грали, бо
 +москалі закидають нас камінням. Не вважаючи на шовіністичне на-
 +ставлення москвинів,​ наша група все ж таки побільшувалась і перед
 +самим від'​їздом до Йозефштадту в ній було вже коло 30-ть чоловіка.
 +У день від'​їзду ми сподівались ворожих маніфестацій.
 +
 +Останній обід у Гарті був дуже прикрий:​ нас обступили москалі
 +й нахабно заглядали нам до рота, намагаючись будьчим спровокувати.
 +На обіді нас було багато менше: видно під пресією москалів,​ слабодухі
 +відкололись від „ізмєнніков“. А коли прибули на двірець,​ то з нашої
 +групи залишилося щось коло 17 чоловіка.
 +
 +Перед тим, іще в січні 1916 р. Союз Визволення України хотів
 +українізувати старшинський табір у Йозефштадті,​ і туди з цією метою
 +приїжджав п. Меленевський Маркіян і конспіративно балакав із сот-
 +ником Ярошеівським та хор. Букшованим Миколою але українізувати
 +цей табір зразу не повелося через реакційність штаб-старшин (їх було
 +14 чоловіка). Пізніше там склався невеликий гурток українців,​ а чле-
 +нами його були: полковник Перлик Іван, капітан Ганджа Петро, пра-
 +порщики:​ Букшованитй Микола,​ Сич, Вакуленко та Малевич. Гурток
 +існував таємно та всіма можливими засобами старався освідомлювати
 +інших.
 +
 +У Терезієнштадському таборі український гурток,​ під офіційною
 +назвою „кружок членов малорусской бібліотекі“,​ зорганізувався ще
 +1915 р., і ще тоді мав більше,​ як 20 членів. Заходами цього гуртка був
 +
 +6
 +
 +утворений „Малорусскій драматичний кружок“. Найенергійнішими
 +діячами Терезієнштадського гуртка були прапорщики:​ Курило,​ Про-
 +хода В., Зубчук,​ Гавриленко В., Костенко й інші.
 +
 +У старшинському таборі Браунау над Інном від 1915 р. існував
 +таємний український гурток;​ у ньому працювали поручник Дричснко
 +Гарасим,​ підпор. Прокопенко й прапорщик Перепадя.
 +
 +У таборі Мархтренк українців об'​єднували штабс-капітан Ткаченко,​
 +поручник Горшківський і прапорщики Захарченко,​ Сергієвський
 +і Михальчук.
 +
 +У таборі Кляйн-Мюнхен над згуртованням українців-старшин
 +працювали прапорщики Федорівсвкий і Авраменко.
 +
 +У Гартському таборі біля Амштетену,​ про який я вже згадував,​
 +у січні 1916 р. склався гурток українців для студіювання українознав-
 +ства під проводом прапорщика Станіславського. Цей гурток перетво-
 +рився потім в „Малорусскую трупу“ театру „Капторіум Арс Лібера“.
 +Головними діячами цього табору були: Станіславський,​ Авраменко,​
 +Мандзенко Й., Фесенко,​ Товстоніг,​ Мельниченко та інші.
 +
 +Старшинський табір Мюлінґ біля Вайсельбурґу був одним із суто
 +московських таборів,​ де російський комендант відразу помітив укра-
 +їнську організацію й ужив усіх заходів,​ щоб знищити її. У цьому та-
 +борі зорганізувався спочатку невеликий гурток старшин українців:​
 +Немеловський,​ Ващенко Михайло,​ Петчинський,​ Шеледешов,​
 +Пилипенко і інші. Пізніше,​ по Берестейському мирі, цей гурток помітно
 +поширився й до нього з часом увійшли де-які найзавзятіші „мало-
 +роси“,​ які пізніше були в дивізії дуже добрими старшинами.
 +
 +Недалеко від Мюлінґу був другий табір Візельбурґ,​ де перебували
 +старшини:​ Левицький,​ Бутович Микола,​ Євтух, Сувчинський,​
 +Омельченко та інші.
 +
 +Усі українці,​ як звичайно,​ в усіх таборах,​ опинилися на сторінках
 +„чорної книги“.
 +
 +У таборі Райхенберг освідомлював українців прапорщик Шпанов-
 +ський, у таборі Брюкс - капітан Паньківський,​ поручник Кіт і пра-
 +порщик Лебединський.
 +
 +Наслідки праці цих гуртків були досить помітні – число членів
 +їх поступово збільшувалося. Спочатку старшини-москалі дуже вороже
 +ставилися до організаторів цих гуртків (вони в числі 7-10 чоловіка
 +становили тісний таємний гурток),​ і вони, як „мазепинці“ й „самостій-
 +ники“,​ значились на „чорній дошці“,​ а потім на них махнули рукою,
 +як на людей цілком зіпсованих,​ що їм намічалося місце на Сахаліні.
 +Загостреної форми набула боротьба між невеликим українським і чи-
 +сленним московським табором після березневої революції 1917 року,
 +коли українці відкрито почали говорити про самостійність України.
 +
 +Щоб українізаційна робота в полоні дала реальніші наслідки,​
 +треба було українізувати один із загально-старшинсьіких таборів.
 +
 +7
 +
 +
 +У квітні 1917 р. український гурток табору Терезієнштадт,​ при
 +допомозі Союзу Визволення України,​ почав домагатися під Австрій-
 +ського війскового міністерства,​ щоб їм було дозволено або перенестися
 +до козацького табору Фрайштаду,​ або українізувати один із старшин-
 +ських таборів. У військовому міністерстві вирішили табір Йозефштадт
 +зробити українським і перевести туди старшин-українців з інших та-
 +борів, а старшин-москалів,​ або тих, що не бажали мати нічого спільного
 +з українцями,​ вивезли звідтіля. Тільки в червні 1917 р. прибула до
 +Йозефштадту перша група (12 старшин) українців із Терезієнштадту.
 +
 +У таборі Йозефштадту український гурток,​ щось із 15 свідомих
 +українських старшин,​ тоді ще був таємний,​ а решта старшин (близько
 +100 чоловіка) були москалі й несвідомі українці.
 +
 +Як тільки прибули Терезієнштадтці,​ тоді вже відкрито був засно-
 +ваний український гурток старшин Йозефштадтського табору. Він На-
 +друкував у „Віснику Союзу Визволення України“ заклик до всіх
 +старшин-українців,​ що перебували в різних таборах,​ щоб вони просили
 +перевезти їх до Йозефштадту. Як прибували нові партії українців до
 +Йозефштадту,​ то старшин-москалів вивозили до інших таборів. бо в
 +таборі могли міститися не більше,​ як 120 чоловіка.
 +
 +У липні 1917 р. пощастило майже всіх москалів замінити на укра-
 +їнців. Найбільше й найсвідоміших уікраїнців дав Терезієнштадт (друга
 +група з Терезієнштадту мала щось із 20 старшин).
 +
 +Багато українців приїхало малосвідомих,​ що навіть не знали укра-
 +їнської мови. Багато довелося покласти енерґії та сил невеличкому
 +Культурно-Освітньому гурткові,​ що склався з ініціяторів українсько-
 +го гуртка,​ щоб їх освідомити. У кінці липня 1917 р. він був ліквідова-
 +ний, а натомість стала „Ґромада полонених старшин-українців табору
 +Йозефштадт“.
 +
 +Треба було з більшої частини змосковщених старшин підготовити
 +кадри українських старшин національно свідомих. Тоді ж і виникла
 +думка організувати з полонених військову частину. Щоб зреалізувати
 +цю думку, почалася підготовча праця.
 +
 +Головними діячами в таборі Йозефштадті були: полковник Іван
 +Перлик,​ капітан Петро Ганджа,​ поручник Байко, підрпоручник Йосип
 +Мандзенко,​ прапорщики – Сич, Микола Букшований,​ Василь Про-
 +хода, Курило,​ Скарженівський і інші.
 +
 +З великим запалом працював цей гурток:​ читали лекції з україно-
 +знавстіва на найрізнородніші теми, видавали тижневик „Наш Голос“,​
 +заклали українську бібліотеку,​ що в грудні 1917 р. мала близько 1500
 +томів, і взагалі ввесь час провадилася робота в сутонаціональному дусі.
 +
 +Не в усіх таборах полонених російських старшин було відомо про
 +існування Йозефштадтського українського табору. Приміром у таборі
 +Візельбург довідалися про це тільки від одного раненого старшини,​
 +
 +8
 +
 +полоненого з одної з українізованих уже російських частин,​ що встиг
 +побувати в таборі Йозефштадт. Наочний доказ існування українських
 +частин (старшина мав жовто-блакитні наплечники) дуже вплинув на
 +поширення українського гуртка.
 +
 +Українським комендантом табору Йозефштадт був полковник Іван
 +Перлик,​ ґеоргієвський кавалер,​ якому за його хоробрість австрійці
 +залишили в полоні шаблю, колишній командир Кишинівського друго-
 +чергового полку. З початком українського руху І. Перлик поставився
 +до справи дуже ґрунтовно,​ казав „дати йому якнайбільше матеріялу з
 +українознавства,​ замкнувся на кілька днів у кімнаті,​ а коли вийшов,​
 +до був уже добре національно обізнаним українцем. Досить високий,​
 +схожий з лиця на старого козака,​ говорив доброю,​ м’якою українською
 +мовою. Людина досить лагідної вдачі, пізніше був командиром Сірої
 +дивізії,​ а ще пізніше загинув геройською смертю – замордований
 +большевиками в Полтаві.
 +
 +Після відозви Центральної Ради про організацію з полонених-
 +українських військових частин,​ у де-кого в Йозефштадті були сумніви
 +— чи можна довіряти австрійцям. Проте 90 старшин зголосилося в
 +розпорядження австрійського уряду для організації українських ча-
 +стин; решта тимчасом стрималася.
 +
 +Австрійський уряд поки-що потребував тільки 50. Кому їхати
 +— тягнули жеребки.
 +
 +Їхали вони, але не знали куди, і що власне з ними зроблять. Тіль-
 +ки коли приїхали до Володимира-Волинського,​ довідались де вони є
 +і що з ними має бути.
 +
 +У таборі насамперед треба було впорядкувати українську мову та
 +вивчити або пригадати історію України та історію української літера-
 +тури. Першими лекторами українознавства були: прапорщики — Сич.
 +Прохода,​ Букшований,​ Скарженівський та Зубчук. Російську бібліо-
 +теку, яка залишилася від російських штабовців,​ довелося закрити на
 +час опанування української поправної мови.
 +
 +З доповідями на різні теми виступали:​ полк. Перлик,​ кап. Ганджа,​
 +пор. Байко, прапорщики — Букшований,​ Прохода,​ Сич та інші. Тема-
 +тика викладів була приблизно така: проблематика України,​ Україна
 +етнографічна,​ часи гетьманів Хмельницького,​ Дорошенка та Мазепи,​
 +московський чинник в історії України,​ Польсько-Литовська держава
 +та роля в ній українського козацтва,​ Січ Запорізька,​ державна україн-
 +ська мова Литві, полковник Богун тощо.
 +усі доповіді й театральні імпрези відбувалися в таборовій світлиці,​
 +яка була дуже гарно прибрана та удекорована рушниками,​ портретами
 +наших діячів,​ серед яких на видному місці висів портрет Шевченка.
 +На великій таблиці,​ яка висіла біля дверей щоденно вивішувались
 +відомості з німецької преси, у перекладі українською мовою. Під цими
 +відомостями можна було бачити різні таборові оголошення.
 +
 +9
 +
 +
 +Світлиця - центр таборового життя. Вона ніколи не була порожня;​
 +там завжди можна було застати старшин;​ чи то за писанням,​ чи за
 +читанням,​ чи в різних диспутах на українські теми; розмови провади-
 +лися в поміркованому,​ притишеному тоні, щоб не перешкоджати то-
 +варишам читати.
 +
 +Тим часом гурток старшин зібрав,​ що міг, і вислав свою „вдовину
 +лепту“ — 120 корон на Український Національний Фонд.
 +
 +„Полонені офіцери українці до Української Центральної Ради.
 +Вельми-шановні добродії! Повідомляємо Вас, що першого липня
 +ц. р. Український гурток табору Йозефштадт зложив на Український
 +Національний Фонд добровільні датки в сумі 120 корон, які разом з
 +привітом передано Українській Центральній Раді через товариша,​ що
 +від'​їхав в Україну. Зміст привіту такий: „Українському Народові й
 +Українській Центральній Раді.
 +
 +Рідна Українська Земле! Рідний Український Народе!
 +Сини Твої на чужині в тяжкій неволі пильно стежать за Твоєю
 +долею, болять Твоїми болями й радіють Твоїми радощами. Одірвані
 +від Рідного Краю, вони відчувають непереможну тугу з приводу того,
 +що не можуть разом із Тобою зараз стати до творчої праці. Але вони
 +горді за своїх борців,​ які так високо піднесли прапор Вільної України
 +і вже твердо стоять на сторожі наших прав. Хвальна Українська Цен-
 +тральна Радо! Представнице великого многострадального Українського
 +Народу! З далекої чужини засилаємо Тобі наш цирий привіт! Стій
 +твердо на сторожі прав нашого народу,​ займай на всіх полях широку
 +займанщину,​ — підмога йде! Велика армія полонених українців неза-
 +баром повернеться додому,​ дасть великі кадри робітників і буде боро-
 +нити нашу волю! Прийми ж і від нас в Український Національний
 +Фонд нашу вдовину лепту - 120 корон і будь певна, що, повернувшись
 +до дому, складемо великі матеріальні і духові жертви на вівтар нашого
 +Рідного Краю. 1 липня 1917 р.
 +
 +Український Гурток табору Йозефштадт у Чехах.
 +Голова Ради Гуртка - капітан П. Ганджа,​ заступник голови Дмитро Скарженівський,​
 +бібліотекар Яків Сич, скарбник Микола Букшований,​ писар Василь Прохода.
 +
 +Загальні збори Гуртка на засіданні 17 липня ц. р. ухвалили:​ про-
 +сити Редакцію Вісника Союзу Визволення України надрукувати зміст
 +привіту Українському Народові й Українські’ Центральній Раді для
 +відома всім землякам полоненим. Голова Ради Гуртка капітан Петро
 +Ганджа,​ писар Василь Прохода.
 +
 +
 +
 + ​(Вісник С.В.У. ч. 164, Відень 19 серпня 1917 року.)
 +
 +В міру того, як почали прибувати старшини-українці до табору
 +в Йозефштадті,​ почали творитись і різні культурно-освітні організації.
 +
 +Був організований добрий хор (понад 30 чоловіка),​ організатором
 +
 +10
 +
 +хору був прапорщик Сергій Калитенко,​ йому допомагав його брат під-
 +поручник Микола Калитенко.
 +
 +Був зоргнізований театр. Організаторами театру були: штабс-кап.
 +Ткаченко,​ штабс-кап. Яковлів,​ підпоручник Йосип Мандзенко,​ пра-
 +порщик Авраменко,​ а далі склад театру доповнювали:​ поручник Бойко,
 +підпоручник Черненко (жіночі ролі), прапорщик Воюцький (жіночі
 +ролі), прапорщик Сич (жіночі — старих),​ прапорщики Михайло
 +Ващенко,​ Кость Курило,​ Хмара, 3убчук та інші. Виставляли:​ „На гро-
 +мадській роботі“ — Грінченка,​ „Назар Стодоля“ - Шевченка,​ „По-
 +шились у дурня“ — Кропивницького,​ „Мартин Боруля“ — Тобілевича,​
 +„Бондарівна“ — Тобілевича та інші. Цей театр пізніше поширився на
 +теренах Володимира-Волинського,​ у Сірій дивізії коли до нього вли-
 +лися нові сили, які прибули з Фрайштадту:​ однорічники Павло ​
 +Дубрівний,​ Іван Птиця, Ю. Балицький та інші.
 +
 +Крім того була заснована „Просвіта“,​ -видавали тижневик „Наш
 +голос“ та засновано землячество (здається) полтавське.
 +
 +Життя в таборі було імпульсивне,​ диспутам не було кінця, націо-
 +нальний настрій був високий,​ „всі пнялись до України“,​ як говорив
 +жартома прапорщик Букшований Микола;​ кожний старався приготу-
 +вати себе до майбутньої праці На Українських Землях. Цей настрій
 +досяг апогею,​ коли стало відомо про заклик Центральної Ради щодо
 +формування дивізії. (Лише де-хто не вірив, як було згадано вище, у
 +можливість творення національного війська,​ — добачалась австрійська
 +інтрига.)
 +
 +
 +* *
 +
 +
 + *
 +
 +З Києва надходять сумні вісті про трагічні події з Богданівцями.
 +Старшинство глибоко обурене й вражене злочинним московським на-
 +падом; на бурхливих загальних зборах ухвалено вислати до Києва
 +телеграму з протестом проти розтрілу Богданівців.
 +
 +„Редакція Вісника Союзу Визволення України.
 +На загальних зборах громади офіцерів табору 12 цього серпня було
 +ухвалено післати в Київ телеграму такого змісту:​ Українській Цен-
 +тральній Раді. Громада полонених офіцерів-українців табору Йозеф-
 +штад у Чехах, довідавшись про сумні події 8 серпня у Києві, вислов-
 +лює з проводу злочинного нападу на козаків-богданівців своє глибоче
 +обурення й жаль та шанує пам’ять славних оборонців Рідного Краю,
 +що полягли від рук темних сил.
 +
 +12 серпня 1917 року. 72 підписи.
 +
 +Голова Управи Табору Скарженовський."​
 +
 +Ласкаво просимо шановну Редакцію надрукувати текст цієї теле-
 +грами у „Віснику“. З пошаною голова управи табору хорунжий ​
 +Дмитро Скарженовський,​ писар Федот Вакуленко.“
 +
 +(Вісник С.В.У. ч. 171, Відень 7 жовтня 1917 р.)
 +
 +11
 +
 +
 +Беручи під увагу, що в багатьох таборах полонених не знають
 +про існування українського табору в Йозефштадті,​ а як і знають то не
 +орієнтуються в його напрямних,​ управа табору постановила видати
 +заклик до полонених офіцерів-українців.
 +
 +До полонених офіцерів-українців.
 +
 +Офіцери-Українці!
 +
 +
 +„Встане Україна
 +
 +
 +І розвіє тьму неволі
 +
 +
 +Світ правди засвітить
 +
 +
 +І помоляться на волі
 +
 +
 +Невольничі діти.“
 +
 +Ці слова нашого національного пророка Тараса Шевченка здійсни-
 +лися. Народ повстав і пірвав кайдани,​ в яких його більше,​ ніж 250 літ
 +тримали московські царі. Старий невільничий лад знищено. Треба бу-
 +дувати новий.
 +
 +Усі, хто бажає кращого життя, хто бажає волі й правди,​ хто не
 +хоче залишатися й надалі рабом, хто нарешті почуває себе людиною
 +в правдивому значенні цього слова, — повинен взятися до роботи.
 +
 +Дуже тяжка річ, знищивши старе, будувати нове. Багато для на-
 +шого рідного краю треба робітників — свідомих українців. Більша
 +частина нашої інтелігенції змосковщилася,​ а нарід наш у панській
 +неволі зубожів,​ став темним,​ забитим.
 +
 +Тільки в цьому році пробудився наш нарід зі сну і могутньою
 +хвилеюю по всій Українській Землі пролунало гасло: „Хай живе Віль-
 +на Україна“.
 +
 +Це гасло запалило погаслий вогонь у грудях вірних синів України,​
 +вони зразу приступили до боротьби та праці.
 +
 +Маємо вже автономію й своїх міністрів,​ вони докладають усіх сил,
 +щоб втримати здобуті права й вільності,​ добиваються нових — і ми
 +бачимо,​ що їх праця з надзвичайною швидкістю будує нове життя.
 +
 +Але їм треба помішників,​ народові треба замість старих царських
 +чиновників,​ що деморалізували українську людність,​ дати щось нове,
 +своє, краще, національне. Потрібні великі кадри інтеліґентних робіт-
 +ників.
 +
 +Такими робітниками можуть бути свідомі Українці,​ і свідомі не
 +тільки назвою,​ а й духом. Той, хто не знає своєї мови, історіі,​ літера-
 +тури, звичаїв свого народу,​ ставиться до них байдуже,​ не має права
 +називатися українцем,​ то буде якийсь недошкребок культури. Такому
 +не місце в сім’ї вольній,​ новій.
 +
 +Коли вони раніше були панами над поневолєним народом та при-
 +слуговувалися перед „власть імущими“,​ то тепер будуть пасти задніх.
 +Ніяка протекція не дасть їм змоги зайняти тепленьку посаду.
 +Минулося те, що було, й не повернеться.
 +
 +12
 +
 +
 +Всі уряди мають бути виборні. Це хай пам’ятають ті, хто дивиться
 +на життя з боку практичного,​ матеріального.
 +
 +Отже доволі спати! Треба тут у полоні підгоговити себе до праці
 +серед свого народу,​ бо, повернувшись додому,​ будемо мати багато ро-
 +боти. Там ніколи буде вічитися,​ а тут ми маємо вільний час і повинні
 +його використати.
 +
 +На наші неодноразові прохання перевести нас до українського
 +табору Міністерство Війни постановило нарешті офіцерську стацію в
 +Йозефштадті (у Чехах) зробити українською. У цій справі прийшов
 +нам до помочі Союз Визволення України,​ якого ми, полонені офіцери-
 +українці,​ уважаємо за провідника в культурно-національній і про-
 +світній праці серед наших земляків.
 +
 +Наша мета стати свідомими громадянами Вільної України. Ми
 +хочемо змити з себе геть той намул русифікації,​ яким так щедро об-
 +дарувала нас московська школа.
 +
 +Ми вивчаємо українську мову, історію,​ письменство,​ географію,​
 +улаштовуємо виклади з різних галузей українознавства,​ обговорюємо
 +події в Україні та в Росії, а також інші теми сучасного жиіття,​ ула-
 +джуємо публічні сходини,​ віча, дискусії,​ літературні вечеріниці,​ ви-
 +стави, концерти для розваги й ознайомлення з нашими національно
 +політичними й побутовими піснями.
 +
 +У нас вже є українська велика бібліотека,​ театральні костюми,​
 +сцена, ноти. Зорганізувалися культурно-просвітний і театральний
 +гуртки.
 +
 +Офіційно життя у нас, як українського табору,​ почалося 12 серпня
 +цього року.
 +
 +Отже хто почуває себе сином України,​ хто не ворог свого народу,​
 +хто хоче стати свідомим громадянином,​ запрошуємо до нас. Подавайте
 +рапорти,​ щоб Вас перевели до Йозефштадту.
 +
 +Ті, що не можуть із якихнебудь причин переїхати до нас, хай за-
 +кладають у себе в таборах українські гуртки,​ українські бібліотеки,​
 +виписують українські часописи й ширять національну свідомість по-
 +між земляками.
 +
 +Хай кожний пам’ятає слова, сказані в часі українського селян-
 +ського з’їзду:​ „Нема вже Малоросії... відїхала Малоросія:​ є Україна“.
 +
 +Ганебна назва „малорос“,​ яку надали нам царі, повинна зникнути.
 +
 +Прокиньтеся,​ порвіть кайдани,​ які наложила московська урядова
 +культура на ваші душі, ваш розум.
 +
 +Вдихніть в себе трохи вільного повітр’я. Не цурайтесь вільного
 +рідного слова, — воно має творчий дух! З рабів воно робить вільних
 +громадян.
 +
 +Дізнайтеся нарешті,​ хто ви, яких батьків і чиї сини.
 +
 +Гуртуйтесь,​ працюйте!
 +
 +13
 +
 +
 +Просимо тих офіцерів,​ що одержують Вісник С.В.У оголосити
 +прилюдно цей заклик перед всіма земляками.
 +
 +Йозефштадт,​ 27 серпня 1917.
 +Офіцери-українці табору Йозефштадт (у Чехах).
 +
 +Голова Управи табору М. Калитенко;​ члени: Микола Харченко
 +Панас Гончаренко,​ Кость Курило,​ Петро Мерлик,​ Дмитро Скарженов-
 +ський; писар Микола Байко. (Вісник Союза Визволення Украіни Ч. 174.
 +Відень,​ 28 жовтня 1917 р.)
 +
 +Президія Управи полонених офіцерів-українців табору Йозеф-
 +штадт (у Чехах) висилає також до Української Центральної Ради ли-
 +ста такого змісту:​ „Високохвальна Українська Центральна Радо! Ми,
 +українці полонені офіцерського табору Йозефштадт у Чехах, дізналися
 +з часопису „Діло“ з дня 5 грудня н. ст. 1917 р., що однодушністю Укра-
 +їнського Народу,​ працею й твердою волею Української Центральної
 +Ради тепер Україна проголошена Народною Республікою. Таким чином
 +створився акт величезного значення. Відтепер політичне,​ національне,​
 +культурне й економічне життя піде своїм природним шляхом,​ відпо-
 +відно до вдачі нашого народу. Після свідомих і несвідомих утисків,​
 +перешкод,​ глузувань та кайданів усякого роду, духовного каліцтва від
 +денаціоналізації,​ різних форм визискування,​ тепер наступив час нової
 +доби, коли наш народ піде широким кроком по дорозі до правди,​ добра
 +й щастя в дружбі та злагоді з іншими націями. Слава всім тим живим
 +і мертвим синам України,​ котрі, не згубивши демократичних засад
 +славетної минувшини вільної і кріпкої духом козаччини,​ виносили на
 +своїх плечах усю тяжку боротьбу й працю над закладкою стояків
 +Української Народної Республіки.
 +
 +Ми, українці-бранці,​ перебуваючи на чужині,​ у неволі,​ з радістю
 +вітаємо наших братів,​ що збили кайдани неволі з нашоі Украіни. Праця
 +їх була й буде не тільки внеском в духову й матеріяльну скарбницю
 +України,​ але й вкладкою на користь вселюдського поступу:​
 +
 +Користаючись довгою культурною роботою попередників,​ Ви, Рада
 +й Секретаріят,​ розумною,​ твердою і непохитною рукою утворили маяк,
 +що ярко світить тепер усім поневоленим націям,​ і компас,​ за яким
 +привели народний корабель серед бур, скель і туманів до мети, яка
 +визначає нову добу в історії Европи.
 +
 +Хай же день заснування Української Народноі Реопубліки
 +руїн і крови всесвітньої війни та революції буде нашим світлим за-
 +гальним святом! Слава Українському Народові і його представниці
 +Українській Центральній Раді!
 +
 +
 +1917 р. дня 12 грудня. Президія Управи:​ Голова полковник
 +
 +
 +Іван Псрлик заст. голови прапорщик Я. Сич, писар
 +
 +
 +М. Букшований. (Вісник політики,​ літератури й життя,
 +
 +
 +ч. 1-2 (184), Відень,​ 11 січня 1918 р.)
 +
 +14
 +
 +
 +В тай час прибули до табору проф. д-р Степан Смаль-Стоцький з
 +сон. Коссаком у мазепинці. Барвними,​ бадьорими словами оповідав
 +проф. Смаль-Стоцький про рух в Україні,​ що на всіх вплинуло незви-
 +чайно підбадьорливо.
 +
 +Крім культурно-освітної праці, старшини мали ще розвагу на сво-
 +їх невеличких городах,​ над Ельбою-Лабою,​ де могли плекати різну
 +городину,​ яка була дуже підсобна при скромних харчах,​ які видавав
 +табір.
 +
 +Вихід на городи й до міста був пов’язаний із виданням так зв.
 +„реверсу“. Кожний старшина мав про собі реверс,​ друкований коман-
 +дою на картці,​ іншишми словами кажучи,​ було це слово чести, що
 +під час опущення табору не робитиметься шкоди майну Австро-Угор-
 +ськой імперії,​ а також не робитиметься спроб утечі з табору. Реверси
 +віддавалися на вартівні й відбиралися після повороту з міста, чи з го-
 +родів; після того полонений старшина мав вільну руку. За час перебу-
 +вання в таборі слова чести ніхто не зламав.
 +
 +У міжчасі полонені старшини-українці табору Йозефштадт звер-
 +нулись до Австро-Угорської команди табору з такою заявою:​ „З хви-
 +лею проголошення України Незалежною Державою ми вважаємо себе
 +горожанами цієї держави й офіцерами Української Національної Ар-
 +мії. Ми, офіцери українці,​ просимо команду табору поробити заходи
 +перед компетентними властями,​ щоб у порозумінні з Правительством
 +УНР нас офіціяльно признано приналежними до Українського Вій-
 +ська. „(Вісник політики,​ літератури й життя“ ч. 7, 16 лютого 1918 р.
 +Відень).
 +
 +У таборі перебували,​ крім вигщезгаданих,​ ще такі старшини:​ пор.
 +Бутович (пізніше адъютант штабу дивізії),​ пор. Стахівський (к-р ку-
 +лемет сотні),​ корнет Ільїн, пор. Ушкал, прапорщик Захарченко (к-р
 +сотні),​ прапорщик Задорожний (к-р кулемет сотні),​ прапорщик Плавич
 +вик. обов’язки к-ра 4 полку — тимчасово),​ прапорщик Кость Курило
 +(адъютант 1-го полку),​ підпор. Йосип Мандзенко,​ пізніше після Ку-
 +рила, адъютант 1-го полку),​ прапорщик Микола Харченко (забитиій
 +під Коростенем у сутичці на багнети з большевиками на очах своєї
 +нареченої,​ яка припадково була при ешелоні),​ прапорщик Бородавка,​
 +прапорщик Мельниченко та багато інших, майбутніх сірожупанників,​
 +яких прізвищ уже не пам’ятаіо.
 +
 +Аж ось настав довгожданий час і старшини йозефштадці почали
 +групами від’їжджати:​ де-які до Фрайштадту (укр. табір полонених
 +козаків),​ щоб там перебрати вже сформований курінь,​ де-які просто
 +до Володимира-Волинського,​ де почалося формування 1-ої Козацько-
 +Стрілецької дивізії.
 +
 +Перед залишенням табору Йозефштадт полонені офіцери-українці
 +звернулися з таким листом до Союзу Визволення Украіни у Відні:
 +
 +15
 +
 +„До Хвальної Президії Союзу Визволення України.
 +
 + ​Високоповажані Добродії! Любовь до Рідного Краю й Народу згур-
 +тувала була нас, тут, на чужині в одне гніздо-громаду,​ йозефштадт-
 +ський табір у Чехах. Недовгий,​ порівнюючи,​ час це українське гніздо
 +жило, але багато пережило,​ коли злетілися розполохані птахи-діти
 +катованої України й почали його звивати. Багато хвилювань і кипіння
 +зазнало життя цієї громади й дуже яскраво та корисно причинилося
 +до витворення суто українського національно-політичного світогляду,​
 +до гуртуваіння в рідну сім’ю та будування власної хати. Життя наше
 +в громаіді цього табору стане, ми віримо,​ корисним досвідом для нашої
 +майбутньої праці на Рідній Землі.
 +
 +Надійшли останні дні спільного життя нашої загартованої громади.
 +
 +Дочекались ми свого свята, якого й не сподівалися. Добра воля
 +наша й наше бажання виряжає нас до рядів вірних синів нашої пала-
 +ючої Батьківщини,​ до національного війська Української Народної
 +Республіки. Гордість і щастя переповнює наші душі, що доля судила
 +нам стати-бути ще активними оборонцями Рідного Краю в час такої,
 +справді,​ божевільної ворохобні,​ яка охопила майже всю нашу широку
 +Україну.
 +
 +Час теорій для нашої громади скінчився,​ надбіг час практики й ми
 +охоче йдемо на цю працю. Свідомість високого обов’язку перед Рідним
 +Краєм і Народом,​ бажання захистити його від непроханих зайдів-чу-
 +жинців,​ міцне бажання всіма силами,​ всією свєю істотою боронити й
 +зміцнити державність нашої дорогої України принадно манить нас
 +туди де збираються українці-бранці,​ що зголошуються до українсько-
 +го війська,​ до здисциплінованих відділів,​ щиро й радо відгукаючися
 +на заклик своїх провідників і на голос своєї совісти,​ свого громадського
 +обов’язку перед землею,​ политою кров’ю славних прабатьків. Ми спо-
 +діваємося й щиро віримо,​ що наші козаки-бранці,​ всі як один відгук-
 +нуться у ряди цієї добровільної,​ молодої по формованню,​ але староі
 +духом і споминами армії. Ми волимо й віримо,​ що кожний з нас бажає
 +служити Батьківщині й тим справді народолюбним змаганням,​ які
 +були і тепер становлять основну підвалину діяльности наших великих
 +провідників і діячів,​ яким навіть у нинішній час, час волі, довелося
 +зазнати стільки страждань та страхіть.
 +
 +Отже настав радісний поворот і всі живі душею сини України без
 +вагання встають і поквапно прямують до східньої провідноі зірки. З
 +веселим щебетанням,​ цілими гуртами летять птахи до рідного,​ теплого
 +краю. Летять і туди і з нашого гнізда. Вже стали й стають наші това-
 +риші громадяни в ряді оборонців вільноі Батьківщини. Виряжаючи
 +до національного війська третій гурток своіх громадян ми, громада
 +українців йозефштадського табору,​ з нагоди нашоі розлуки з Вами,
 +тут за кордоном,​ високо шануючи велетенську,​ безмежно цінну Вашу
 +
 +16
 +
 +{{:​literatura:​petljura.png|Симон ПЕТЛЮРА,​ Іван ОГІЄНКО}}
 +
 +Симон ПЕТЛЮРА,​ Головний Отаман Війська і Фльоти
 +Української Народньої Республіки,​ приймає дефіляду
 +віиська в Кам’янці Подільському в 1920 р. За Голов-
 +ним Отаманом стоїть міністер уряду УНР, професор
 +Іван ОГІЄНКО,​ нині митрополит Української Греко-
 +Православної Церкви в Канаді.
 +
 +17
 +
 +{{:​literatura:​rabij.png|Володимир РАБІЙ та інші}}
 +
 +1.о. Володимир РАБІЙ, б. юнак Старшинської Школи УГА. 2. Д-р Юліян РАБІЙ,
 +поручник УСС і УГА, пізніше сотник УНР. 3. Д-р Михайло РАБІЙ, четар УСС
 +і УНР. 4. Інж. Микола ФЕЩЕНКО-ЧОПІВСЬКИЙ,​ старшина Армії УНР. 5. Степан
 +ВОЛИНЕЦЬ,​ хорунжий УСС. 6. Інж. Роман КАРПИНСЬКИЙ,​ вістун УГА. 7. Петро
 +ЯРМАК, поручник 6-ї Січової Стрілецької Дивізії УНР. 8. Петро КАНДИ-
 +СКАЛІВ,​ поручник. 9. Віктор КОСТЕЦЬКИЙ,​ хорунжий Гарматного Дивізійону
 +Алмазова Армії УНР.
 +
 +18
 +
 +працю задля Рідного Краю, — підносимо наше щире глибоке „дяку-
 +ємо“ за те, що Вашими пілкуванням,​ змаганнями й допомогою ми здо-
 +були можність ще тут у полоні згуртуватися і пожити національно-
 +духовим життям.
 +
 +Не знаходимо слів і висловів,​ якими можна було б скласти нашу
 +Вам подяку за всі турботи,​ які Ви мали зі справою утворення і органі-
 +зації нашого табору. Віримо,​ що діставшися до Батьківщини,​ ми швид-
 +ко скинемо нервовість бранців і в своїй праці виявимо добрі й здорові
 +наслідки життя в Українській Громаді йозефштадтського табору. Ця
 +робота,​ чи то збройна для зламання анархії та запровадження порядку
 +в нашій молодій державі,​ чи то културно-просвітна для піднесення
 +самосвідомости й добробуту нашого народу,​ буде головною й най-
 +більшою нашою подякою за Ваші труди. Скоро прийде вже розум на
 +землю, тиша й сонце вже незабаром змінять нинішній грім та бли-
 +скавку.
 +
 +Сподіваємося скоро побачитися у себе вдома. До скорого поба-
 +чення на нашій, своїй землі.
 +
 +Громада українців-офіцерів,​ військових бранців йозефштадтсько-
 +го табору. Йозефштадт,​ Чехія, дня 8 березня 1918 р.
 +
 +Голова табору Микола Букшований,​ писар Єпіфаній Загородній.
 +
 +(„Вісник політики,​ літератури й життяї.“ Ч. 12 (195), 24 марта 1918
 +року, Відень).
 +
 +Табір полонених Йозефщтадт залишився поза нами, ми стали
 +вільними громадянами України та вояками Армії Української Народ-
 +ної Республіки.
 +
 +
 +Використано матеріяли:​
 +— „Вісник Союзу Визволення України“,​
 +— фраґмент з „Спомини сірожупанника“ М. Бутовича,​
 +— фрагмент з „Записки до історії Сірих“ підполк. В. Проходи.
 +
 +19
  
literatura/sirozhupannyky.txt · Востаннє змінено: 2019/04/28 17:05 повз memorial